У п'ятницю, 7 квітня, на Донеччині обірвалося життя 49-річного солдата, десантника, мешканця Саф'ян Ізмаїльського району Одеської області Віталія Сіваченка. Боєць разом зі своїми побратимами потрапив у ворожий артилерійський обстріл поблизу міста Мар'їнка, отримавши несумісні з життям поранення. Про це повідомляє Уug.todaу
За її словами дружини загиблого воїна Наталії, Віталій Володимирович народився 21 жовтня 1973 року в селі Щербані Вознесенського району Миколаївської області. На Миколаївщині отримав атестат про закінчення середньої освіти. Через тяжке дитинство Віталій не зміг здобути подальшу освіту, тому присвятив себе сфері будівництва. Майже до 2013 року проживав та працював у Новій Каховці Херсонської області. У тому році чоловік приїхав відвідати кума в Ізмаїлі, де зустрів свою другу половину – Наталю, уродженку міста.
Зараз все найоперативніше у нашому Telegram-каналі. Підписуйтесь, щоб бути в курсі найважливішої інформації
Жінка розповіла нам, що офіційна реєстрація шлюбу відбулася у 2014 році. Проте Віталій після одруження взяв прізвище дружини, оскільки його предки багато років жили під чужим молдавським прізвищем – Пуршел. Тому що, як каже Наталя, її чоловік має єврейське коріння. Ще під час Другої світової війни його дід разом із рідними тікав від фашистів і опинився у Молдові. Там, щоб приховати свою етнічну приналежність, уся сім'я взяла молдавське прізвище. Вже батько Віталія Володимир порадив синові під час реєстрації шлюбу перейти на прізвище своєї дружини, бо вважав чужорідне для їхнього роду "прізвище" причиною всіх проблем.
Відразу після весілля молодята переїхали з міста жити до Саф'ян. Тут у подружжя з'явилися на світ діти - дочка Віра та синочок Володимир, які зараз навчаються в Українському ліцеї з поглибленим вивченням іноземних мов імені Шевченка, перебуває в Ізмаїлі. Нині дітям вісім та шість років відповідно.
Віталій мав свою бригаду, яка займалася демонтажем і ремонтом квартир, а також перевезенням меблів. Багато друзів і знайомих чоловіків називали його найкращою людиною на світі з прекрасним почуттям гумору, наставником для молодого покоління як у мирний час, так і на фронті.
З початком повномасштабної війни в Україні чоловік добровольцем пішов у військкомат, але до лав Збройних Сил не прийняли через певну необачність. Під час карантинних обмежень через спалах коронавірусу Віталій втратив паспорт дорогою на чергове замовлення на роботу. Із ксерокопією документів на військову службу брати відмовилися. А у перші місяці війни було важко відновити втрачений документ. Вже отримавши нові документи, чоловік не залишав спроб "штурмувати" військкомат, аби потрапити на передову. Нарешті після Різдва Віталія взяли на навчання до Хмельниччини.
Усі нюанси під час підготовки за відповідним військово-обліковим фахом її чоловік записував у спеціальні зошити, бо йому дуже подобалося вчитися тонкощам військового мистецтва. Потрапити до зони бойових дій, а не до глибокого тилу, було найбільшим бажанням бійця.
Після завершення підготовки чоловікові пропонували легші посади з огляду на його майже п'ятдесятирічний вік. Віталія це ображало, бо "пройшов на передову знищувати ворога, а не працювати теслею в інженерних військах".
Проте вже 8 березня, напередодні дня народження дочки Віри та десятиліття з моменту знайомства подружжя, Віталій шокував рідних тим, що після навчання вирушає на нульові позиції до Донецької області. Наталя каже, що навіть за умов постійних ворожих обстрілів військовий тримав постійний зв'язок зі своєю родиною. Перед кожним бойовим завданням він просив близьких та друзів щиро молитися, бо був глибоко віруючою людиною.
6 квітня перед черговим від'їздом на бойове завдання Віталій вийшов на відеозв'язок з дружиною. Наталя добре запам'ятала останню "мовчазну" розмову з воїном, адже це було спілкування без слів, обмін поглядами, ніби несвідомий намір закарбувати в серці риси коханого обличчя назавжди.