Нові назви топонімів: хто така Ніна Строкатая і чому на честь неї перейменували вулицю Буніна в Одесі

Нові назви топонімів: хто така Ніна Строкатая і чому її на честь перейменували вулицю Буніна в Одесі. Фото: t.me/Odeskij_kotik

Суспільство

10 вересня 08:51

Автор: Александра Дедюлина

Нещодавнє перейменування топонімів в Одесі було одним із наймасштабніших за всю історію незалежної України. У зв'язку з цим багато одеситів та гостей міста не встигли звикнути до нових назв і більше того – просто не розуміють на честь кого перейменували ту чи іншу вулицю.

Обіцяний владою довідник, де розповіли б про внесок кожної людини, на честь якої перейменували вулиці та провулки в Одесі, так і не опублікували. Тому Vgorode вирішив окремо розповісти історії життя тих людей, з ким поки що мало знайомі одесити.

Зараз все найоперативніше у нашому Telegram-каналі. Підписуйтесь, щоб бути в курсі найважливішої інформації

Сьогодні ми поговоримо про вулицю, розташовану в центрі міста від Канатної вулиці до площі Віри Холодної, перейменовану з Буніна на честь Ніни Строкатої – одеситки, української дисидентки, радянської мікробіологіні та імунологіні. Вона відома як співзасновник Української Гельсінської групи та одна з провідних правозахисниць Одеси у радянський період. Автор близько 23-х наукових праць у галузі клінічної мікробіології та імунології. Володіла українською, англійською, німецькою, польською, румунською мовами. Дружина Святослава Караванського, на честь якого перейменували нещодавно вулицю Жуковського.

Хто така Ніна Строкатая

Ніна Строкатая з чоловіком Святославом Караванським 1980 року. Фото: wikipedia.org

Ніна Антонівна Караванська (дівоче прізвище – Строкатая) народилася 31 січня 1926 року в Одесі. Після здобуття середньої освіти вступила до Одеського медичного інституту (нині – Одеського національного медичного університету). Після його закінченя працювала молодшою науковою співробітницею, асистенткою кафедри епідеміології, а потім асистенткою кафедри мікробіології інституту. Далі за розподілом два роки працювала на посаді заступника головного лікаря районної лікарні у Татарбунарах та ще стільки ж – завідувачки сільської лікарської дільниці. У 1951–1952 роках працювала в Одеському медичному інституті.

1961 року познайомилася з діячем ОУН Святославом Караванським, який щойно повернувся на батьківщину після 16-річного ув'язнення, приїхавши до Одеси після амністії. Згодом вийшла за нього заміж. У 1963 році була прийнята молодшою науковою співробітницею Центральної науково-дослідної лабораторії у цьому ВНЗ, де працювала до 1971 року. На той час вона підготувала кандидатську дисертацію. У листопаді 1965 року Ніна почала боротися проти безправних арештів та засудження чоловіка, незважаючи на те, що керівництво інституту та КДБ вимагало від неї відмовитися від нього. Щоб показати всю абсурдність ситуації, Ніна Караванська вирішила написати листа начальника табору, в якому тримали її чоловіка. У своєму клопотанні активістка заявила: "Протягом 18 років адміністрація таборів виявилася нездатною вплинути на в'язня Караванського С. І., а його родині не дають можливості підтримувати з ним дозволені законом контакти. Тому я, дружина Караванського С. І., прошу його розстріляти, щоб припинити багаторічні страждання мого чоловіка та нескінченні конфлікти між Караванським та адміністрацією”. Після цього в медінституті почалося цькування Ніни Антонівни, у травні 1971 року їй довелося звільнитися.

На той час в Одесі заарештували лікаря Олексія Притика, який зізнався, що Ніни Антонівна привозила з Києва та Львова самвидав "Українського вісника" і вони з Олексієм Резніковим його розповсюджували. В результаті 6 грудня 1971 Ніна Строката була заарештована. У зв'язку з цим арештом створили у Львові Громадський комітет захисту одеситки, куди увійшли письменник-шістдесятник Ігор Калинець, політик та публіцист В'ячеслав Чорновіл, один із культових поетів України Василь Стус, правозахисник Леонід Тимчук та інші дисертації. Це була перша відкрита правозахисна організація України. Але вже на початку 1972 року майже всі члени комітету опинилися за ґратами. Вони встигли оприлюднити лише два документи – заяву про створення комітету та бюлетенів "Хто така Н. А. Строката (Караванська)". Крім того, на захист Ніни Антонівни виступило, серед інших, Американське товариство мікробіологів, яке обрало її до свого складу.

19 травня 1972 року Ніна Строката була засуджена на чотири роки ув'язнення в таборі суворого режиму за звинуваченням у "проведенні антирадянської агітації та пропаганди". У в'язниці її сферою стала публіцистика та документалістика: жінка спілкувалася з іншими порушницями закону, документувала їхні історії життя та ув'язнення та навіть робила статистику, кого за що посадили за ґрати. Наприкінці 1975 року її випустили з концтабору із забороною повертатися на територію України. У відповідь Ніна Строкатая відмовилася від громадянства СРСР.

Ніна Строкатая. Фото: day.calendar.org.ua

Після звільнення Ніна Строката оселилася у місті Таруса, Калузької області, де за нею стежили органи безпеки протягом року. Але після таборів вона захворіла та лягла в одну з лікарень, не спитавши дозволу в міліції. За це порушення 17 січня суд оштрафував її та взяв під спостереження ще на півроку. Наступні роки цей термін ще кілька разів продовжували.

Вже 1976 року Ніна Караванська стала однією із членів-засновниць Української Гельсінської групи радянських дисидентів для сприяння Гельсінським угодам.

1979 року, коли випустили із ув'язнення її чоловіка, подружжя намагалося отримати дозвіл на повернення в Україну, проте це не вдалося. У результаті они оселилися у місті Дентон, штат Техас (США). Там Ніна Анонівна виступала, писала статті, розповідала українській діаспорі та іншим американцям правду про національно-визвольний рух в Україні, організовувала моральну та матеріальну підтримку радянським в'язням та їхнім родинам, проводила громадську роботу. Увійшла до Закордонного представництва Української Гельсінської Групи.

1980 року вона видала книгу Ukrainian Women in the Soviet Union: Documented Persecution, а 1981 року – A Family Torn Apart.

2 серпня 1998 року померла у Дентоні.

8 листопада 2006 року Президент України Віктор Ющенко нагородив Ніну Строкату орденом "За мужність" І ступеня "за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи та демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод".

Про вулицю

Поліцейська вулиця в Одесі

Вперше з'являється на карті міста в 1817 під назвою Поліцейська площа. Названа так через поліцію, що знаходилася на розі з Преображенською вулицею. Власне цією ділянкою вулиця й закінчувалася.

Перейменовували її неодноразово. 1904 року в ході російсько-японської війни загинув генерал-лейтенант російської армії українського походження Роман Кондратенко. Труна з його тілом прибула пароплавом до Одеського порту 19 вересня 1905 року, звідти його пронесли вулицею Поліцейською на залізничний вокзал, до поїзда до Санкт-Петербурга. Того ж дня Одеська міська дума ухвалила рішення перейменувати вулицю Поліцейську на Кондратенка. Після встановлення радянської влади, 1920 року, вулицю перейменували на честь німецької комуністки Рози Люксембург. Коли Одеса увійшла до складу Румунського королівства, 27 січня 1942 року вулицю перейменували на честь дати коли радянські війська залишили місто – вулиця 16 жовтня 1941 року. Під цією назвою вулиця проіснувала до 1944 року, після неї повернули радянську назву.

10 липня 1995 року вулицю було названо на честь російського письменника Івана Буніна, який жив у Одесі в період 1898-1901, а потім у 1918-1920 роках. А 26 липня 2024 року розпорядженням Начальника Одеської ОВА вулиця Буніна перейменована на вулицю Ніни Строкатої.

Сьогодні ця одна з головних вулиць Одеси та, мабуть, найжвавіших. Тут є безліч ресторанів, бізнесів, установ, пам'яток, пам'яток архітектури. Періодично вона дуже гарна, але є й занедбані місця. Із найзнакового:

- міст Коцебу, що з'єднав ділянки вулиці над Карантинною балкою. Металевий каркас для його конструкції виготовили у Парижі. Збудований у 1890-1892 роках архітектором Ландесманом.
- нова товарна біржа, відома зараз як філармонія.
- тотель "Брістоль", побудований в 1899 році за проектом архітектора Олександра Бернардацці.
– пам'ятник Адаму Міцкевичу (скульптор Олександр Князик, архітектор Маркоз Мурманов). Встановлено 2 серпня 2004 року.