Нещодавнє перейменування топонімів в Одесі було одним із наймасштабніших за всю історію незалежної України. У зв'язку з цим багато одеситів та гостей міста не встигли звикнути до нових назв і більше того – просто не розуміють на честь кого перейменували ту чи іншу вулицю.
Обіцяний владою довідник, де розповіли про внесок кожної людини, на честь якої перейменували вулиці та провулки в Одесі, так і не опублікували. Тому Vgorode вирішив окремо розповісти історії життя тих людей, з ким поки що не знайомі одесити добре.
Зараз все найоперативніше у нашому Telegram-каналі. Підписуйтесь, щоб бути в курсі найважливішої інформації
Сьогодні ми поговоримо про вулицю, розташовану в центрі міста, від Канатної до Преображенської вулиць, перейменовану з вулиці Жуковського на честь Святослава Караванського – українського мовознавця, поета, перекладача, журналіста, автора самвидаву.
Хто такий Святослав Караванський?
Караванський народився 24 грудня 1920 року в Одесі, закінчив школу у рідному місті. 1938 року, будучи сином інженера, вступив до Одеського індустріального інституту (зараз – Політехнічний університет). Там замість інженерії зацікавився літературою та іноземними мовами.
У 1940 році самостійно пішов служити до Червоної армії, щоб після того безперешкодно вступити на філологічний факультет. Під час Другої світової потрапив у полон до німців, а звільнившись, повернувся до Одеси. Вступив на бажаний факультет та познайомився з молодими членами ОУН, які вели таємний гурток. Захопився ідеями організації та приєднався до підпілля під псевдонімом "Бальзак". Утримував невелику книгарню.
1944 року виїхав до Румунії, а потім його десантували з літака назад на територію СРСР. За кілька днів Караванського заарештували за спроби відновити зв'язок із колишніми членами гуртка. Пропонували доносити про настрої студентів, але він відмовився. Тоді передали до військового трибуналу, який 7 лютого 1945-го засудив його до 25 років таборів. Вирок відбував у Магадані, на Печорі, Колимі, у Мордовії. Під час другого ув'язнення Караванський п'ять разів оголошував голодування, а також збирав свідчення в'язнів – свідків розстрілу польських офіцерів у Катині.
У вільний час від примусової роботи займався літературною діяльністю. Зокрема, Караванський автор "Словника рим української мови" (60 тисяч римованих пар), видав книгу "Біографії слів", переклав роман Шарлотти Бронте "Джейн Ейр".
19 грудня 1960 року Караванського звільнили за амністією. На той момент він відсидів 16 років та п'ять місяців. Повернувся до Одеси, де продовжив навчання і одружився з Ніною Строкатою (на честь її перейменували сусідню вулицю, раніше відому як Буніна), яка займалася мікробіологією.
Працював механіком ремонту обчислювальних машин, перекладачем у редакції обласної газети "Чорноморська комуна" (майбутній "Південь") та позаштатним кореспондентом журналу "Україна".
Завершив роботу над словником, самостійно підібравши 60 тисяч рифмованих пар слів. Виступав проти русифікації шкіл та ВНЗ, писав численні критичні статті та навіть лідерам компартій інших країн. За написану 1965 року у самвидаві статтю “Про одну політичну помилку” з критикою русифікації вищої школи Караванського заарештував КДБ. Його відправили до таборів суворого режиму. Спочатку відправили досиджувати невідбутий термін – вісім років та сім місяців. Потім дали ще вісім років.
Загальний термін, проведений Караванським у радянських таборах, становив 31 рік. Незадовго перед визволенням його прийняли до правозахисної української Гельсінської групи.
30 листопада 1979-го вільний Караванський із дружиною емігрували до США. У відповідь радянська влада позбавила їхнього громадянства. Мовник продовжував роботу над філологічними працями, збірками поезій, виступав на радіо. Караванський опублікував низку праць з мовознавства, зокрема "Практичний словник синонімів української мови" та "Російсько-український словник складної лексики". Кавалер ордену "За мужність" першого ступеня.
З початку російської агресії підтримував українців морально та матеріально.
21 листопада 2016 року Святослав Караванський розіслав електронною поштою своїм друзям "Відкритий лист до президента України", в якому написав: "Обставини критичні. Треба рятувати Україну! Силові методи в державі можуть призвести до громадянської війни. Треба заспокоїти Україну та вдарити за планами Москви. І це у ваших руках! Це ваш святий обов'язок!".
А закінчив свій лист Караванський такими словами:
"Подумайте над цією пропозицією, пане президенте! Ваш план про оголошення військового чи надзвичайного стану в державі або якийсь інший план силової розв'язки протистояння може закінчитися непередбачуваним результатом. У нинішніх обставинах треба вдаватися до винахідливих кроків. Розуму перше слово!".
Через день Караванський опинився у шпиталі у місті Балтімор. Одесит помер 17 грудня 2016 року у віці 95 років.
Про вулицю
Усі фото: t.me/Odeskij_kotik
Одна з найстаріших вулиць міста вважається, що закладена ще де Рібасом, у 1795-1797 роках. Вперше згадується у 1808 році у документах про розвиток поштових будинків Херсонської губернії. Для Одеської поштової контори у 1812 році було викуплено будинок Бржезовського на перетині з Катерининською вулицею. Цією конторою вулиця отримала свою першу назву – Поштова – під якою вона позначена на карті міста 1826 року.
У 1822-1824 роках за проектом знаменитого одеського інженера Жюста Гаюї при перетині вулицею Карантинної балки було споруджено Новиков міст (на ім'я власника одеського канатного заводу купця Новікова). Міст є також найстарішим кам'яним мостом Одеси.
Вулицею російського поета Василя Жуковського вона стала у 1902 році, до 50-х роковин від дня смерті російського поета Василя Жуковського (1783-1852). Хоча логіки у цьому було замало, російський поет навіть не факт, що відвідував Одесу.
До речі, це цілком могла бути вулиця Лесі Українки. Саме у будинку Залужного на цій вулиці у 1889, 1890 та 1893 роках під час відвідування Одеси зупинялася знаменита українська поетеса, на згадку про що на будинку встановлено меморіальну дошку.
Сьогодні ж вулиця досить тиха як для центру, хоча нею і їздить транспорт. Тут розташовані різні організації, наприклад, Департамент фінансів Одеської міської ради, Південне регіональне Управління Державної прикордонної служби України, Головне Управління статистики в Одеській області, а також різні підприємства та кафе. Навколо – дерева, графіті, одеські дворики, пам'ятки архітектури, коти, цар-балкони. Загалом все те, що ми звикли бачити в центрі міста.