Нещодавнє перейменування топонімів в Одесі було одним із наймасштабніших за всю історію незалежної України. У зв'язку з цим багато одеситів та гостей міста не встигли звикнути до нових назв і більше того – просто не розуміють на честь кого перейменували ту чи іншу вулицю.
Обіцяний владою довідник, де розповіли би про внесок кожної людини, на честь якої перейменували вулиці та провулки в Одесі, так і не опублікували. Тому Vgorode вирішив окремо розповісти історії життя тих людей, з ким поки що мало знайомі одесити.
Зараз все найоперативніше у нашому Telegram-каналі. Підписуйтесь, щоб бути в курсі найважливішої інформації
Сьогодні ми поговоримо про вулицю в історичній частині Одеси, від вулиць Новосільської до Єлисаветинської, перейменовану з Дворянської на честь Всеволода Змієнка – одесита, генерала-хорунжого Армії УНР, одного з організаторів військової спецслужби Державного Центру УНР в екзилії.
Хто такий Всеволод Змієнко
Всеволод Змієнко народився у 1886 року в Одесі. Закінчив Одеське юнкерське піхотне училище та академію генштабу, був офіцером російської імператорської армії. За героїзм, виявлений у Першу світову війну, був нагороджений георгіївською зброєю. Під час Української революції став начальником штабу Одеської гайдамацької дивізії Центральної Ради, був військовим комендантом Одеси та начальником штабу третього Херсонського корпусу УНР.
1 грудня 1919 року був інтернований польською владою у Луцьку. З 8 лютого 1920 року – начальник штабу Першої (з 21 березня 1920 року – 6-ї січової стрілецької) дивізії, яка формувалася у фортеці Брест-Литовський з воїнів діючої армії УНР, інтернованих польською владою на початку грудня 1919 року. 21 квітня 1920 року став полковником.
На посаді начальника штабу - заступника коменданта гарнізону (Шоста січова стрілецька дивізія УНР та 31-й польський полк) полковника УНР Марка Безручка брав участь в обороні польського міста Замостя з 28 серпня по 2 вересня 1920 року, яка призвела до поразки кінної армії Буденного.
З 1921 року – генерал-хорунжий.
З березня 1927 року – начальник Другого розвідувального відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзілі.
У 1928 році генерал-хорунжий Всеволод Змієнко став головою громадського суду Українського центрального комітету в Польщі, одночасно відповідаючи за розвідку та контррозвідку. Як наголошується на сайті Головного управління розвідки, Всеволод Змієнко знав, що в Україні штучно створений більшовиками голод. Разом із іноземною делегацією журналістів він відправив до Радянського Союзу двох своїх підготовлених агентів.
Крім того, Змієнко активно допомагав українським військовим емігрантам знайти себе в нових умовах життя, влаштовуючи їх на роботу, навчання чи просто допомагаючи грошима.
Радянська влада намагалася завербувати його, намагаючись вплинути на нього через дітей, які залишились в Україні. Але Змієнко залишився непохитним.
Помер Всеволод Змієнко у Варшаві 1938 року. Похований на цвинтарі "Воля". А честь його в Одесі названо не лише вулицю, а ще й невеликий провулок (колишній Бабушкін) на околиці міста.
Про вулицю
Вулиця відома з 1814 року. Її минула назва пов'язана із становим розподілом одеського населення. Поряд із Дворянською, в Одесі існували Княжа (нині – в Олексія Маркевича) та Міщанська (нині – Заславського) вулиці.
Спочатку вулиця проходила від Софіївської до Бульварної (Старопортофранківської) вулиці. 1835 року проїзд до Софіївської вулиці був забудований. Після спорудження Кирхи у 1827 році та будинків у цьому районі Дворянська вулиця пройшла з невеликим зламом повз Ковальську, Дігтярну та Криву вулиці. Пізніше частина вулиці від Ямської до Старопортофранківської називалася Лютеранською вулицею (провулком), а ділянка від Ковальської до Старопортофранківської – Дворянським провулком.
У 1857 році на вулиці звели будинок для Рішельєвського ліцею. А за вісім років на базі ліцею було відкрито перший університет на півдні України. Він давав класичну освіту – у ВНЗ були історико-філологічний, фізико-математичний та юридичний факультети. На тридцяти п'ятирічний ювілей відкриття ВНЗ було засновано медичний факультет – сучасний Одеський медичний університет.
21 травня 1902 року вулицю перейменували на честь російського державного діяча, випускника Університету, Сергія Юлійовича Вітте. Але 19 червня 1909 року вулицю знову перейменовують – на вулицю Петра Великого на честь 200-річчя перемоги у Полтавській битві.
Після встановлення Радянської влади, 1923 року вулицю назвали на честь Комінтерну. Румунська окупаційна влада, яка зайняла Одесу після початку Великої Вітчизняної війни, 19 листопада 1941 року повернула назву "вулиця Петра Великого". Ця назва зберіглася після визволення міста у 1944 році. З 1995 року вона знову стала Дворянською.
Сьогодні вулиця ще неймовірно прекрасна, на ній ще збережена брустчатка. Тут розташовано безліч красивих у місті будинків, пам'яток архітектури, одеських двориків, кафе. З неї відкривається захоплюючий краєвид на Лютеранську церкву по вулиці Новосільського. Також нею часто ходять студенти, оскільки на ній знаходиться Одеський національний університет, а навпроти нього ще й Харчова академія. Якщо пройдіться вздовж фасаду університету Мечникова, то можна побачити, як його прикрашає безліч пам'ятних табличок з іменами видатних учених, які тут навчалися чи працювали. Серед них: нобелівський лауреат Ілля Ілліч Мечников, Володимир Петрович Філатов, Микола Дмитрович Зелінський та інші.
Будівлю Харчової академії, яка нещодавно була відома як Інститут холоду, кріотехнологій та екоенергетики, збудували у 1937 році за проектом архітекторів Мінкуса та Наркевича. Наприкінці XIX століття на цьому місці був будинок благородних зборів. У подібних місцях проводили світські раути та пишні новорічні бали. Пізніше у ньому розташувався перший храм знань, але не університет, а гімназію грека Іліаді. В інституті Холоду при обороні Одеси розміщувався загін моряків-розвідників Одеського оборонного району. У переліку імен на табличці восьмим по порядку значиться прізвище Григорія Поженяна, який згодом створив фільм "Жага". Кінокартина розповідає про те, як група розвідників (якраз ця група, вказана на меморіальній дошці) під час оборони Одеси в 1941 році від фашистських загарбників дала місту воду, захопивши деякий час насосну станцію в Біляївці. Її тоді прибрали до своїх рук окупанти і городяни мучилися від спраги. У дворику між будинками навчальних закладів знаходиться пам'ятник студентам та викладачам, які не повернулися з полів битви у Другу Світову війну.
Під номером вісім виділяється найкрасивіший прибутковий будинок Шварца. Його збудували у 1887 році за проектом архітектора Шейнса. Далі можна подивитись дитячу лікарню імені Резника. Тут із 1974 по 1997 рік працював академік, доктор медичних наук, професор, засновник дитячого лікувально-діагностичного центру Борис Якович Резник. Архітектор будівлі Олександр Сергійович Шашин. Архітектор реконструкції Іван Фоміч Яценко. Це одна з небагатьох будівель, куди можна зайти всередину і на власні очі побачити розкіш будинків 19 століття.
Під номером 25 знаходиться незвичайний Одеський музей звуку Василя Пінчука, де зберігається колекція різних програвачів. Нині таких уже ніде не зустрінеш.
Національна музична академія імені Нежданової знаходиться під номером 35. Поряд проходиш і чуєш, як співають юні обдарування – одразу піднімається настрій.
І таких місць там ще багато... детальніше про красу та історію вулиці можна прочитати в нашому матеріалі за посиланням.
Однак, незважаючи на всю красу вулиці, тут є й сумні моменти. Наприклад, що тут процвітає балконізм. Декілька пам'яток архітектури понівечили балконами з білої вагонки.
Усі фото: t.me/Odeskij_kotik