Шукали автора фрази про російський корабель: звільнений прикордонник зі Зміїного розповів про полон

Звільнений із полону прикордонник Микита Жур'ян із острова Зміїний розповів, що росіяни шукали автора фрази про російський корабель. Про це повідомляє Державна прикордонна служба України.

Колишній військовополонений перебував у полоні з першого дня війни. Його звільнили 24 листопада 2022 року. Додому на Одещину прикордонник повернувся після реабілітації 25 грудня.

Зараз все найоперативніше у нашому Telegram-каналі. Підписуйтесь, щоб бути в курсі найважливішої інформації

Так, окупанти шукали, хто сказав фразу "Російський військовий корабель іди на…". Деякі працівники колоній заради забави робили так звані допити військовополонених з острова Зміїний. Коли дізнавалися, що з острова, то питали: Це ти послав, це ти послав? А хто послав, якщо не ти?

За словами Микити, ніхто не знав, хто сказав цю фразу, адже вона була сказана в ефірі на 16-му міжнародному морському каналі судноплавства, а вони були на позиціях і не чули це. І лише із приміщення чергового прикордонної застави це можна було зробити. Про те, як це вплинуло на бойовий дух українців та автора, вони вже дізналися після приїзду додому.

Також тюремники промацували, що кожен із полонених українців думає про Зеленського, про владу, про ситуацію на Донбасі. Звичайно, всі намагалися викрутитися з цієї розмови і перекласти тему. За те, що скажеш, "Крим – це Україна, а Президент легітимний" могли сильно постраждати.

Тюремні трансфери

24 лютого всіх захисників острова Зміїний завантажили окупанти на буксир "Шахтар" та доставили до Севастополя. Там усіх утримували у казармі військової комендатури два тижні. Після чого прикордонників та морпіхів відправили літаком до Курська. А звідти, прямо з аеродрому, до Білгородської області у СІЗО, що у місті Старий Оскол. Там їх утримували місяць. Потім чотири місяці за ґратами у виправній колонії у Валуйках. А вже звідти переправили до виправної колонії, яка знаходиться в Олексіївці. Усіх захисників з острова Зміїний утримували разом, але за деякий час розділили. Де перебувають 10 прикордонників, наразі невідомо.

Молекулярна кухня

Ще більш-менш нормально годували, коли були в Криму. Їжа була як для військовослужбовців. А вже в колоніях якість їжі відверто тюремна – картопля, макарони, щі. Порції давали малі. Маючи вагу 85 кілограмів, Микита втратив 20. Умови були терпимі. Кожен мав своє ліжко. Не було такого, що на одне ліжко претендувало кілька людей.

Тюремний від-кутюр

На четвертому місяці утримання за ґратами захисників острова Зміїний почали відводити на роботи у швейні цехи, спочатку у шостій, а пізніше у четвертій виправній колонії. Там полонені виготовляли роби для будівельників, одноразові медичні халати тощо. Із ув'язненими вони перетиналися лише під час роботи. Ті приносили матеріали для шиття. З ними розмову мала лише головна з виробництва.

Інформаційний вакуум

Мінімальна інформація надходила з радіо, на кшталт пропагандистського телеканалу "Росія24". Тобто постійні новини та промивання мізків було не зрозуміло, що насправді відбувається на Батьківщині. Там розповідали про захоплені українські міста, області тощо. Вони не могли уявити масштабу захоплених територій. Здавалося, ніби ворог підлогу України вже взяв. Іноді їм також давали почитати місцеві газети. У яких головними наративами були, що всі підтримують так звану "спецоперацію" та "тотальні перемоги". Тільки коли переїхали до колонії, де був телевізор, хлопці побачили на карті, що Україна тримається та дає гідну відсіч. Особливо це стало очевидним коли відбили Харківську область за три дні. По телевізору всіма каналами сказали, що це стратегічний відступ і що їм Харків не потрібен. Але хлопці все чудово зрозуміли.

Били за правду

Ставлення до полонених було залежно від людей, які заступали за зміни. Були адекватні, які поводилися з полоненими нормально. А були й зомбовані, котрі навіть слухати не хотіли, хто ці хлопці. Просто знущалися та завдавали морального та фізичного насильства, бо ти українець. Перед обміном Микита мала можливість поговорити з іншими хлопцями. Він зрозумів, що в нього не все було так погано в порівнянні з іншими. Йому хоча б дозволяли сидіти на стільці, інколи ж – на ліжку. Іншим доводилося цілий день стояти. Якщо присів окупанти проводили "виховний процес".

Без права на телефонний дзвінок

Зв'язків із рідними всі ці місяці не було. Ніхто не знав, як справи у рідних. І це дуже гнило. У СІЗО у Старому Осколі полоненим дали дозвіл написати листа додому. Це було у березні, а в Україну листи прийшли лише за півроку.

Обмін

До останнього моменту Микита не знав, що його з побратимами обмінюватимуть. Того дня його забрали з робіт із швейного цеху. Переодягли та відвезли до іншого СІЗО, де були ще наші хлопці. До останнього моменту не було зрозуміло, чи це черговий переїзд, чи що. Коли посадили на літак, було вже зрозуміло, що це нарешті обмін. А коли посадили до автобуса, то вже було зрозуміло на 100%, що це точно обмін. Зустріли в Україні представники Координаційного штабу. Одразу завантажили до автобусів, де вони доїхали до Запоріжжя. Там уже чекали представники Координаційного штабу, представники прикордонників. З батьками Микита зустрівся у Києві, це були дуже теплі та радісні відчуття. Потім реабілітація – два тижні у шпиталі та два тижні у санаторії. А перед новим роком він та побратими повернулися додому на Одещину.

Життєві поради для родичів та полонених

Прикордонник зазначає, що головною проблемою як для родичів, так і військовополоненого є те, що дуже великі переживання через інформаційний вакуум, який створюється навколо них. Нічого не зрозуміло і дуже часто сам себе "накручуєш". Він радить спробувати менше хвилюватися, навіть за такої складної ситуації. Це важко, але треба тримати себе в руках і не йти на якісь необдумані речі, які можуть тільки зробити гірше.

Родичів полонених Микита закликає не намагатися самостійно шукати зустрічі зі своїми рідними. Якщо адміністрація колонії дізнається, що хтось знає, що тут військовополонені, їх обов'язково перевезуть в іншу колонію. І це буде ще більшим стресом для військовополонених. Кожен переїзд – це "прийомка", коли хлопців та б'ють, і погано з ними поводяться. Жодні передачі не дійдуть, навіть якщо хтось їх передасть. Також прикордонники застерігають родичів полонених остерігатися шахраїв, які роблять вигляд екстрасенсів, ворожок, а насправді "доять" гроші з людей, які перебувають у розпачі.

Мрії Микити

Нині Микита має дві мрії - це повернення всіх прикордонників і морпіхів, які були взяті в полон на острові Зміїний додому, а також Перемога – та, що одна на всіх, на всю Україну, на весь Український народ.

Підписуйтесь на нас в Instagram, Facebook і Viber, щоб швидше дізнаватися про всі новини та читати наші ексклюзивні огляди.